Як підвищити навчальну мотивацію молодшого школяра!

Небажання дитини вчитися турбує багатьох батьків. Хтось стикається з цією проблемою зрідка, декому доводиться систематично боротися з відсутністю інтересу школяра до навчання.

    Тому сьогодні з’ясовуємо, як батьки можуть допомогти дитині підвищити навчальну мотивацію. І для початку визначимося з тим, що мають на увазі психологи, використовуючи цей психологічний термін.

    Що таке мотивація?

    Мотивація (з лат. «movere» — «рухати») — це бажання і готовність людини щось робити. Це те, що рухає нас, спонукає виконувати певні завдання і йти до поставленої мети

    В процесі навчання ключове значення мають два види мотивації — внутрішня і зовнішня.

    1) В основі внутрішньої навчальної мотивації лежить пізнавальний інтерес, прагнення дитини отримувати нові знання і навички.

    2) Зовнішня навчальна мотивація зумовлюється зовнішніми чинниками, наприклад, заохоченням з боку дорослих (дозвіл пограти за комп’ютером після виконання домашніх завдань, обіцянка купити іграшку/дорогий гаджет, якщо в табелі будуть гарні оцінки). Але, як правило, цей вид мотивації короткостроковий і ненадійний. Адже, коли дитина досягне обіцяного, вона перестане вчитися. Тобто для того, щоб дитина продовжувала навчання, батькам доведеться знаходити нову приманку.

    Тому дуже важливо формувати і підтримувати саме внутрішню мотивацію до навчання, пізнавальний інтерес дитини. Як це зробити — дізнаємося в експертів.

    Як допомогти дитині підвищити мотивацію до навчання?

  Читати далі за посиланням:  https://learning.ua/blog/201911/yak-pidvyshchyty-navchalnu-motyvatsiiu-dytyny-10-porad-vid-psykholohiv/?fbclid=IwAR0I7vL79y5d–nCKAxPPWPrPIF2siuI4i7xepH9ajZ7PMgYEcLQVjwxDwI

Рекомендації для батьків по формуванню адекватної самооцінки молодшого школяра:

 – знаходити час, хоча б кілька хвилин щодня, щоб приділити дитині всю свою увагу, не ділячи її ні з чим;

 – показати дитині, що батьки визнають і розуміють її почуття, навіть якщо не згодні з нею. Пояснити, що різні люди можуть мати різні почуття. Ніякі людські почуття не бувають правильними або неправильними;

– як би не подобалася ситуація або якийсь план, запитати про це думку дитини, якщо необхідно, запропонувати їй кілька альтернатив;

 – показувати дітям свою безкорисливу любов;

 – установити послідовні, тверді обмеження. Це дозволить дитині зрозуміти, що навколишній світ передбачуваний. Перетворення їх у життя вимагає вироблення відповідних наслідків за неважливе поводження;

 – хвалити дитину за конкретні вчинки. Якщо дитина бачить, що батьки дійсно помітили її спроби щось зробити добре, вона їх повторить;

 – використовувати рольові ігри для обігравання з дітьми важких або незнайомих ситуацій заздалегідь, так, щоб зіштовхуючись із ними, діти почували себе впевнено, комфортно, знаючи, що робити і чого очікувати;

 – допомогти дітям навчитися вирішувати проблеми самим, не вдаючись до допомоги дорослих;

 – поважати зусилля дітей;

 – показувати дитині очевидні свідчення її розвитку, її досягнення. Показувати дитині її старі малюнки або її більш ранній відеозапис, щоб довести дитині, які вона зробила успіхи, які придбала нові навички;

 – пояснити дитині, що в усіх іноді трапляються невдачі. Дуже важливо зрозуміти, що помилки дають людині можливість учитися;

 – намагатися концентруватися на позитивному, придумати щось цікаве;

– допомогти дитині відчути її важливість, доручаючи якісь справи чи обов’язки, щоб допомогти родині;

 – ставитися з повагою до індивідуальних особливостей дитини, до її ступеня розвитку на різних стадіях;

 – визнавати сильні сторони своєї дитини і хвалити за них, а не фіксувати увагу на її слабкостях. Надати дитині якнайбільше можливостей домагатися успіху у тому, що їй подобається і що в неї виходить;

 – уникати порівняння своєї дитини з іншими. Нехай дитина знає, що її люблять такою, якою вона є;

 – розповідати дитині цікаві деталі про родину, про історію родини. Просити про це родичів;

 – обов’язково влаштовувати сімейні свята. Встановити власні сімейні традиції;

 – відкривати дитині свій внутрішній світ, ділитися з нею своїми пристрастями, знаннями й емоціями;

 – дбайливо ставитися до внутрішнього світу дитини, поважати її інтереси, серйозно сприймати прикрості, якими б тривіальними і нудними вони не здавалися;

 – дитина повинна бачити, що батьки пишаються не тільки нею, але й собою;

 – батьки повинні розуміти, що жартівні прізвиська або дражніння дитиною можуть сприйматися серйозно. І якщо вона просить перестати, варто прислухатися до неї;

 – намагатися дивитися на деякі речі очами дитини, пам’ятати, що її бачення навколишнього світу ґрунтується на обмеженому досвіді і нерозвиненому мисленні;

 – знайомити дитину з різноманіттям навколишнього світу, говорити про те, що кожна людина – унікальна, і вона теж.

Рекомендації батькам для підвищення пізнавальної сфери дитинки:

1.  Шановні батьки, пам’ятайте! Тільки разом у співпраці зі школою, громадськістю можна добитися бажаних результатів у вихованні й навчанні ваших дітей.

2.  Обов’язково постійно цікавтесь розвитком, навчанням і поведінкою ваших дітей. Для цього відвідуйте заняття, батьківські збори, зустрічайтесь з класним керівником і вчителями школи.

3.  Щоденно цікавтесь навчанням дитини. Радійте її успіхам, допомагайте узагальнювати, співставляти, аналізувати вивчене, прочитане, по бачене. Не дратуйтесь із-за кожної невдачі, що спіткає дитину, не карайте і не ображайте її гідності, а допоможіть зрозуміти і усвідомити помилки, недоробки і загартуйте її силу волі своєю допомогою і розумінням.

4.  Привчайте дитину до самонавчання й до самоконтролю у виконанні домашніх завдань і обов’язків. Надавайте розумну допомогу у їх виконанні. Важливо викликати інтерес до навчання, але не муштрою і силою, а – добрим словом, підтримкою, порадою, терпінням і ласкою.

5.  Сприяйте тому, щоб дитина сформувала у собі активну життєву позицію: брала участь у всіх класних, шкільних заходах, концертах, щоб не боялася декламувати, співати, танцювати, виконувала б сумлінно шкільні доручення, проводила політінформації, виховні години. Для цього необхідно бути в курсі шкільного життя, цікавитися планами дитини щоденно, допомагати підготуватися до уроку вивчити необхідне, підтримувати в дитині впевненість і сміливість.

6. Формуйте у дитини стійку самооцінку та вірте  в  здібності й успіхи вашої дитини.

Як мінімізувати стрес та тривогу у дітей                                                             

На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію – стрес.

Стрес – стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах.

У ході розвитку стресу спостерігають три стадії:

1. Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації.

2. Стадія опору. Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи “резервний” запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес “захоплює” людину і може привести його до хвороби.

Які ж ознаки того що у дитини чи дорослої людини стрес:

  1. Фізіологічні – виникають проблеми зі сном: важке засинання, часті пробудження серед ночі, ранкова втома;
  2. Емоційні – турбують негативні думки, занепокоєння, тривога;
  3. Поведінкові – слабка концентрація та зосередженість на якійсь справі;
  4. Пізнавальні – з’являється почуття пригніченості, апатія, втрачається інтерес до всього (до навчання)

Що роботи щоб зменшити напругу та мінімізувати дію стресу у дітей:

  • Стабільність – дитині дуже важливо відчувати безпечність, стабільність, впевненість в кожному дню. Діти полюбляють постійність, це такі ритуали як один й то самий мультик, книжка, гра;
  • Прийняття та підтримка дитини. Розуміння того що дитина дійсно відчуває стрес;
  • Розпорядок дня;
  • Зберігайте режим дня (дає дитині відчуття заспокоєння та заземлення);
  • Навчіть дитину відволікатись і розслабитись. Пограйте в гру «Не хочу» коли дозволяється робити все навпаки, розслаблюючі ванни, масаж, чай з ромашкою, битися м’якими іграшками, а також фізкультура, зарядка, будь-які фізичні навантаження дозволені віку дитини;
  • Заохочуйте інтереси дитини. Якщо полюбляє лего, похваліть, скажіть «Який ти в мене молодець, що любиш лего»
  • Порозмовляйте з дитиною про почуття, що відчуває;
  • Знизіть навантаження на дитину, якщо бачите як швидко втомлюється ваша дитина, давайте більше часу на відпочинок та гру;
  • Не порівнюйте вашу дитину з іншими. Дозволяється порівнювати тільки з минулими досягненнями. Наприклад: «В минулому році ти не міг стрибати настільки високо, як зараз. Молодець!»
  • Атмосфера довірливих відносин.

ОБЕРЕЖНО! КІБЕРБУЛЛІНГ!

В період карантину можуть стати частішими випадки кібербуллінгу.

Кібербулінг або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

На жаль, така форма цькування набирає все більших обертів. Часто діти не розуміють, як можуть захиститися від кібербулінгу. Більш того, батьки самі часто не розуміють, як себе поводити і яким чином захистити дитину. А якщо врахувати швидкість поширення негативу в інтернеті, декому може здатися, що з проблемою нереально впоратися.

Батькам стануть у нагоді наступні корисні посилання:

Кібербуллінг або агресія в інтернеті: способи розпізнання і захист дитини:методичні рекомендації

“Як зупинити булінг: поради для батьків” (UNICEF)

“Як захистити дитину від булінгу” (Проект “Стоп шкільний терор” (“Безпечна школа”)

Зупиніть булінг! (UNICEF)

ДИТЯЧІ ВІКОВІ КРИЗИ. ЯК ПЕРЕЖИТИ?

Неможливо повірити, що ще кілька місяців тому він був милим і покірливим. Так, іноді вередував і показував особливості свого характеру, але це ж природно для будь-якої дитини. І раптово прилетів звідкись дух протиріччя перетворює милого малюка в великого нехочуху. Загалом, життя заграло новими фарбами. Всі звичні справи – їжа, прогулянки, одягання – перетворюються в виснажливу для батьків перевірку на міцність.

Як ви здогадалися, мова йде про саму яскраву і знайомому батькам кризу 3 років. Дійсно, самі бурхливі, вражаючі кризи – криза 3 років і підліткова криза.

Які ж ще кризи бувають у дітей, для чого вони потрібні, і як поводитися батькам з настанням тієї чи іншої кризи?

Основне завдання батьків – виростити дитину, яка зможе від них відокремитися і увійти в самостійне життя дорослої людини. І вікові кризи – це підйом по сходах на цьому шляху, це кроки до більшої самостійності, це те, що допомагає рухатися вперед.

Інтенсивність кризи залежить і від самої дитини, і від того, наскільки зовнішнє середовище (батьки, оточення) допомагає йому переходити на цей новий рівень. Тому від того, яку лінію поведінки ви оберете в перехідному періоді, залежать і подальші ваші взаємини з дитиною, і рішення його вікових завдань.

Психологи виділяють 5 основних кризових періодів у дітей:

– криза новонародженості (0-2 місяців);

– криза 1 року;

– криза 3 років (проявляється в 2, 5-3, 5 року);

– криза 7 років;

– підліткова криза (проявляється в 12-14 років).

Криза новонародженості.
Після пологів малюк фізично відокремлюється від мами. Йому дуже важливо адаптуватися до того світу, в який він потрапив. Якщо дитина отримує достатньо емоційної турботи, підтримки, тепла, дотиків, тоді він розуміє, що в цьому світі хоча і не так чудово і затишно, як у мами в животику, але теж жити можна. Це дуже важливий період, так як у дитини виникає довіра або недовіра до зовнішнього світу і народжується вміння сподіватися. Завершується криза новонародженості таким важливим придбанням, як комплекс пожвавлення. Малюк при цьому пильно дивиться в очі дорослому, посміхається, підкидає ручки, ніжки, лепече. Комплекс пожвавлення є своєрідним проявом задоволення у відповідь на турботу дорослих.

У цей період дитину необхідно годувати, гладити, обіймати, говорити, любити, давати тілесне й емоційне тепло.

Що може завадити батькам? Тривога, недовіра собі, недостатня турбота про себе, втома.

Коли оточуючі говорять, що вона щось не так робить, дають поради, молода мама починає менше прислухатися до себе, починає думати «хороша я мати?», «Чи все я правильно роблю?», Включається тривога і фокус з дитини зміщується на переживання.

Що робити батькам?

– Намагатися відпочивати, попросити ближніх допомогти в побуті.

– дистанціюватися від потоку негативних думок, які не уникають їх. Всі думки – лише психічні події і часто з фактами не мають нічого спільного. До особливо настирливих думок можна «приклеювати ярлики» – «о, це мій критик», «моя тривога».

– Спробувати робити звичайні щоденні справи з інтересом, цікавістю і подивом, як ніби робите це в перший раз. Це допомагає дистанціюватися від тривоги.

– Менше спирайтеся на всілякі теорії виховання, більше прислухайтеся до свого власного здорового глузду.

Криза одного року.


Це досить виснажливий для батьків період, так як дитина часто голосно кричить, може кинутися на підлогу, плакати, тупати ногами. Дитина в цей період виявляє, що він може пересуватися окремо від мами і може добувати різні предмети сам особисто. Відповз, відійшов – і потрібна річ у малюка в руці. У фокусі уваги у дитини багато предметів, і він вивчає, як ними користуватися. Дитина починає розуміти, що він сам може взаємодіяти з цим світом через взаємодію з предметами.

Що робити батькам?

– Показувати, розповідати, як користуватися предметами. Спочатку показуємо, потім діємо спільно (прийом «рука дитини в руці мами»), потім даємо діяти самостійно.

– Граємо з дитиною в ігри, де тренуються навички предметної діяльності: нагодувати, одягнути ляльку, налити в чашку воду для ведмедика і т.д. Грати з дитиною дуже важливо і корисно.

– Важливо пам’ятати, що засмучення в цьому віці не повинні бути занадто численними, дуже ранніми і дуже несподіваними.

– У цьому віці ще легко відвернути дитину і перемкнути увагу на цікаву розмову або предмет, і ви можете цим користуватися.

Криза 3 років.


У віці двох – трьох років в житті малюка з’являється займенник «я». Це початок процесу становлення особистості дитини та її самооцінки. Найлегше відокремитися від батьків за допомогою агресії. Вона каже: «Відійди від мене!».

Тому в поведінці часто проявляється так званий «СЕМИЦВІТ» кризи 3 років:

– негативізм (відмовляється робити щось не тому що, не хочеться, а тому що попросили),

– упертість (наполягає не тому що сильно хочеться чогось, а тому що він цього зажадав),

– норовистість (прихований бунт проти того, з чим дитина мала справу раніше),

– протест-бунт (війна з усіма, часті сварки з батьками),

– свавілля (все хоче робити сам, навіть якщо не вміє),

– знецінення (може кидати, рвати ще недавно улюблені предмети, обзиватися),

– деспотизм (намагається проявити владу над оточуючими).

Завдання віку: побачити себе і дорослу людину, як окремі особистості.

Що робити батькам?

– Давати більшу самостійність. Дозвольте зробити йому самому.

– Розпланувати свій графік так, щоб був час для того, що він хоче зробити «сам», навіть якщо це довго.

– Уникати тривалих переговорів і суперечок.

Ми часто пояснюємо дітям, чому це треба зробити, а то не можна. Це має сенс робити для дітей постарше, і то не завжди. Маленькі діти пояснення не чують, тому не потрібно впускатися в довгі пояснення.

– Батьки повинні твердо пам’ятати, що вони тут головні. І в життєво важливих справах діти просто повинні підкорятися правилам, встановленим дорослими. Тут вибір дитині давати не можна. Але вже можна давати вибір там, де це доцільно. «Надінеш синю сорочку або червону?».

– Не приймати слова дитини на свій рахунок. Те, що говорить дитина, досить припинити спокійним «Зі мною так розмовляти не можна» і припинити спілкування на якийсь час. Але відразу включитися, коли дитина перестає кричати.

– У цьому віці дуже важливо застосовувати позитивне підкріплення. Найчастіше повідомляти про те, що нам подобається, і підкреслювати його прагнення до самостійності «О! Ти сам почистив зуби! ».

– Знову-таки важливо грати в цьому віці. Дорослі, які пережили щось неприємне, йдуть ділитися і розмовляти з близькими, друзями. Діти ж починають грати і відіграють те, що всередині неприємно засіло.

– Корисно грати з дитиною в гру, в якій він стає головним. Ми сідаємо поруч і дивимося, що робить дитина і слідуємо за грою. Дитина в цей час розуміє, що батьки грають в те, що придумав він, і це добре для підняття самооцінки.

Криза 7 років.


Дитина стає якоюсь «вредненькою», корчить пики, втрачає безпосередність. З’являється синдром гіркої цукерки, коли у дитини є переживання, але він не ділиться ними з оточуючими і може робити вигляд, що «все нормально». Для батьків це неприємно і несподівано: «Невже він нам не довіряє?».

Чоловічок дивиться на соціальну поведінку оточуючих, щоб до когось приєднатися. І життя йому пропонує роль школяра. Щоб вбудуватися в соціальні ролі, потрібно дотримуватися правил. І це сприймається як кризовий момент. Він повинен вміти спілкуватися з однолітками, дотримуватися правил, контролювати себе, щоб висиджувати урок, ставити цілі, планувати. Це дуже складно для маленької дитини. І мало які діти можуть похвалитися, що вони мають всі ці навички.

І ще один момент – криза і для сім’ї теж. Батьки переживають, як сприймуть в школі «продукт їх виховання» і старанно допомагають дитині вчитися. Він не розуміє для чого йому школа, але розуміє, що не повинен ганьбити батьків.

Що робити батькам?

– Не давати негативне підкріплення, коли корчить пики, кривляється, багатослівно міркує.

– Вчити дотримуватися правил (в допомогу настільні ігри з правилами).

– У дитини повинні бути домашні обов’язки пропорційно віку.

– Знання, отримані в школі, допомагаємо зіставляти з тим, що оточує дитину, і вчимо застосовувати їх на практиці.

– Допомагаємо освоїтися в ролі школяра та віддаємо йому відповідальність за навчання.

– Дотримуватися розпорядку дня.

– У навчанні супроводжуємо, контролюємо, можемо допомогти, якщо дитина просить, але не робимо замість нього. Важливо не забирати відповідальність у дитини – він відповідає за навчання сам. Якщо він щось не зробить, то це його неприємності.

Підліткова криза.


Дитина стає більш дратівливою, більш чутливий, багато чого не подобається в собі, відчуває часто почуття самотності і безпорадності. Виникає протестна поведінка, з’являється агресивність, зверхкритичне ставлення до батьків. З’являється схильність до ризику, до експериментів, знижується почуття безпеки. Віддають перевагу компаніям однолітків. Причина цих проявів – інтенсивна фізична і гормональна перебудова організму і гостра необхідність сепаруватися від дорослих. Внутрішнє бажання відокремитися часто виражається в зовнішності: я відрізняюся. Виникає парадокс: чи не бути таким як усі, але відчувати приналежність до групи, де всі схожі. Головна мета цього періоду зрозуміти, хто я такий.

Відбувається також сімейна криза: чи готова сім’я до того, щоб дитина відокремилася?

Тому батькам варто чесно відповісти на питання: що буде, якщо дитина стане самостійною, як йому допомогти стати самостійним, які навички йому для цього потрібні?

Що робити батькам бунтуючого підлітка?

– Зберігати з ним контакт.

– Поважати інтереси і захоплення, якщо вони не деструктивні.

– Обов’язково повинні бути наслідки вчинків.

– Не витрачати сили на конкуренцію з друзями підлітка.

– Рівнозначний обмін: права на обов’язки. Всі права, які підліток виторговує для себе, повинні бути обмінені на обов’язки.

– Розширювати сферу своєї діяльності, не пов’язану з вихованням дитини (Захоплення, інтереси).

У всі кризові періоди також батькам важливо підтримувати сили і ресурси і піклуватися про себе.

Дитина спокійно може вирішувати свої вікові завдання, якщо в діях батьків є послідовність і передбачуваність. Вони дають відчуття безпеки і стабільності світу.

Батькам простіше випускати дитину в доросле життя, якщо все наше життя не зав’язане на його користь. Тому важливо мати свої інтереси, захоплення, заняття, плани, цілі.

Кожен із батьків в  більшій мірі доросліший, сильніший, розумніший, ніж дитина. І важливо не передавати батьківську роль дітям. Тоді у них буде достатньо сил займатися своїми віковими завданнями і успішно з ними справлятися.